Південна границя Галицької (Львівської) єпархії у XV–XVIII століттях. (Історико-географічний аспект)

Abstract

Південна границя Галицької (Львівської) єпархії була однією з найбільш сталих і безконфліктних еклезіальних меж у Центральній і Східній Європі. Практично на всій її протяжності природну роздільну лінію із Сучавською (Ясською) митрополією Молдавського князівства протягом XV–XVIII ст. творили водні артерії – Черемош та Дністер. Ані в добу Пізнього Середньовіччя, ані в ранньомодерний період цей географічний бар’єр зазвичай не був перешкодою для культурного діалогу, соціальної комунікації й духовних взаємовпливів між мирянами й духовенством тісно пров’язаних між собою церковних традицій – києвохристиянської та русько-волоської. Навіть протягом «унійного» XVIII ст. джерела фіксують динамічний рух на молдавсько-галицькому (львівському) пограниччі. Прикладом цих взаємовпливів була помітна присутність «волоського» духовенства на теренах Поділля й Брацлавщини. Воно справляло помітний вплив на місцеве релігійне життя, формуючи на локальному рівні своєрідний «пограничний» християнський етос, що містив як елементи молдавсько-православної побожності, так і реґіональної культури русинів Правобережжя.