Abstract:
Анотація. Вількири (міські статути) були нормативними актами місцевого значення, які приймалися для регулювання поточних проблем у містах. Вони зберігали чинність лише у тих містах, де були прийняті, і мали вищу силу, ніж загальні норми права. За межами міста дія прий- нятого там вількиру припинялася. Міські статути ухвалювались або самою радою, або радою і лавою, або магістратом спільно з громадою чи пред- ставниками станів, з цехмістрами тощо; все залежало від важливості прийнятого вількиру. Іноді вони, особливо на перших етапах існування самоврядних міст, підтвержувалися королем чи власником. Вількири часто були фіксацією у писаному праві елементів звичаєвого права, однак вони не тотожні до звичаїв. Хоч з правового боку передбачалося видання вількирів лише щодо тих питань, які не регулювалися нормами німецького права, але часто на практиці це положення порушувалося, і вількири дублювали окремі загальні правові норми. Після прийняття зміст вількира оголошувався міщанам і набував чинності.
Тематично вількири міст були дуже різноманітними. Вони регулювали питання податків, дотримання чистоти у місті, заборони азартних ігор, зокрема, гри в кості, носіння міщанами зброї, успадкування майна після смерті одного із членів подружжя тощо. Вількири багатьох міст регла- ментували антипожежні заходи, питання виробництва, продажу та спо- живання алкогольних напоїв, зокрема, пива, адміністрування та устрою міста. Окремо варто виділити вількири, які належать до категорії сумп- туарних, тобто запроваджували обмеження на одяг, їжу, предмети роз- коші. Вількири є важливими джерелами для вивчення пізньосередньовічного і ранньомодерного міста, оскільки стосувалися найрізноманітніших аспек- тів життя міської громади.
