Abstract:
Ян Тарло (1684–1750) належав до числа найвпливовіших і найзаможніших магнатів Речі Посполитої першої половини XVIII ст. На момент смерті він володів кількома містами й понад ста селами, був сандомирським воєводою і генеральним подільським старостою, генерал-лейтенантом коронних військ і шефом-комендантом ланового регіменту. Належав до числа політичних опонентів короля Августа III, був одним з найактивніших прибічників Станіслава Лещинського. Перебував у родинних стосунках з магнатськими родами Любомирських, Мнішків, Цетнерів, Шембеків, Потоцьких, Вєльопольських-Мишковських та інших. Помер Я. Тарло 5 січня 1750 р., цього ж дня уклавши заповіт. Будучи бездітним, він мав право вільно розпоряджатися своїм майном. Виконання його заповіту тривало більше півроку і здійснювалося в два етапи: на підготовчому (січень–червень) було встановлено розміри спадку, а на завершальному (липень–серпень) – визначено спосіб його поділу й окреслено коло спадкоємців. Розподіл спадщини Я. Тарла відбувався полюбовно: усе його рухоме та нерухоме майно, готівку, борги і видатки основні спадкоємці поділили на три рівні спадкові частки (схеди). Загалом остання воля сандомирського воєводи була виконана, оскільки відповідала побажанням та інтересам його заможних і впливових спадкоємців. Реконструкція виконання його тестаменту унаочнює практичну реалізацію спадкового права і звичаїв у магнатському середовищі Речі Посполитої XVIII ст.
