Короткий опис (реферат):
Першенство Римського архиєрея, яке є само по собі добрим, спричинилося до внутрішнього київського роз’єднання, і тим завдало шкоди унікальній ідентичності УГКЦ. Такий феномен названо «розшаруванням колективної особистості Церкви». Він століттями поширюється на всі сфери церковного життя – богослов’я, духовність та правопорядок, і тому УГКЦ мусить визнати реальність такого стану церковного організму. Автор подає ряд пропозицій, щоб відновити початковий потенціал єдиної Церкви, який існував до 1596 року. Автор говорить про ті практичні кроки, які необхідно зробити, щоб реалізувати повноцінний патріярхат, єдине помісне законодавство тощо, а також наголошує на потребі тяглости праці – увазі до того, що зробили попередники, – і розвиткові одної візії Церкви, одної термінології, щоб кожного разу не починати будувати Церкву від себе.
Суть розробки, основні результати:
Доповідь, виголошена 13 квітня 2010 р. на засіданні Українського богословського наукового товариства у Дрогобицькій духовній семінарії блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія, єромонахів дрогобицьких.
