Перфекціонізм як соціально-психологічна властивість особистості: позитивний та негативний аспект

Abstract

Стаття присвячена теоретичному аналізу перфекціонізму як психологічного феномену. Зокрема, аналізується проблема виокремлення позитивного та негативного (адаптивного/дезадаптивного; функціонального/дезфункціонального; здорового/патологічного) типів перфекціонізму, що пропонується науковцями в психологічній літературі. Виявлено, що трактування дослідниками терміну «позитивний перфекціонізм» часто збігається з поняттям самоактуалізації, що здійснює плутанину у диференціації даних понять. Проаналізовано критерії самоактуалізованої особистості (за А.Маслоу) та критерії «здорового» перфекціонізму, що виділяються психологами. В результаті, запропоновано відмовитися від поділу перфекціонізму на такі його форми як позитивний та негативний, натомість розглядати його як цілісне явище у якому завжди представлено дві сторони: позитивна (зовнішня оцінка оточення) та негативна (когнітивні, емоційні, поведінкові труднощі особистості). Позитивний аспект представлено значними досягненнями особистості, результативністю, високою продуктивністю, а негативний – незадоволенням власними результатами діяльності, постійними сумнівами у правильності дій, фіксацією на власних помилках й невдачах, самозвинуваченнях, боязню критики від оточення тощо. Також представлено, що реалізація власних досягнень може проявлятися як через перфекціонізм (досягнення надвисоких результатів діяльності, прагнення до досконалості, з одночасним, прагнення задовольнити очікування оточення, залежністю від схвалення та захоплення, важливості влади та соціального статусу і т.д.), так і через самоактуалізацію (вміння почути себе і свої бажання задля задоволення потреб, прояв креативності, незалежності та саморозуміння і т.д.).