Бог Друзів: кеноза, богопокинутість і возлюбленість через призму богослов'я неповносправності

Abstract

У статті запропоновано розгляд богослов’я кенози Христа крізь богослов’я неповносправності. Ці богословські системи підкреслюють, що саме розп’яте Тіло Христа та досвід Його богопокинутості стає місцем солідарності й простором єднання усіх марґіналізованих та відкинутих. У дослідженні розкрито трансцендентальне значення досвіду богопокинутості як досвіду незводимості Бога та Іншого. Увагу зосереджено на тому, що пізнання Бога неможливе без усвідомлення власної немудрості, що найкраще виявляє біблійний концепт “немудрості Божої”(1Кор 1, 18-25). Так, богопокинутість стає простором тотальної вразливості не тільки перед Богом, але й перед ближнім, що й підкреслює богослов’я неповносправності. Однак, саме у людській вразливості й розкривається апофатична незводимість Іншого, що спонукає кожну особу трактувати як гостя, якого я пізнаю з довірою і трепетом. З’ясовано, що антропологічна проблема людської помильності є наслідком інтелектуального знецінення божественності у людині, її возлюбленості Богом та неосяжності.