«Не-ідентичне-з-собою»: децентрація суб’єкта у фільмі «Тіні забутих предків»

Abstract

У статті аналізується робота принципу «не-ідентичного-з-собою» у фільмі «Тіні забутих предків» (режисер Сергій Параджанов, Кіностудія ім. О. Довженка, 1965), що є найбільшим досягненням повоєнного українського кіно. Цей фільм розглядається не тільки як створення альтернативної радянській ідентичності, але також як альтернатива ідентичності як такій, як децентрація суб’єкта на різних рівнях: історії сприйняття фільму, включеної у загальні ідеологічні формації, що домінували в нормативних приписах радянського кіно того періоду; історії, розказаної у фільмі, яка передбачає множинну інтерпретацію зі зміщуваним центром; а також візуальної та акустичної організації кінематографічного суб’єкта, що вводить «не-ідентичне-з-собою» на рівні роботи кінематографічного апарату.