Церковнослов’янізми як компоненти фраземіки ХVІ–ХVІІ ст.

Abstract

На матеріалі різножанрових писемних текстів ХVІ–ХVІІ ст., які увійшли до джерельної бази «Словника української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.», досліджено функціонування та вживання церковнослов’янських стійких словосполучень у староукраїнській мові, які пов’язані біблійною й богослужбово-обрядовою тематикою та з образами зі Святого Письма. До аналізу залучено також й ті словосполучення та конструкції, у яких стрижневими компонентами виступає церковнослов’янська лексика. Установлено, що деякі словосполучення можуть вступати в синонімні та антонімні відношення; декотрі вислови, зберігаючи відносну стабільність у семантиці, утворюють варіанти (фонетичні, словотвірні, синтаксичні); поодиноким фразеологізмам властива багатозначність (зокрема тим, що пов’язані з церковними обрядами, священнодіями та святами), образність і переносність значень. Виявлено, що проаналізовані стійкі словосполучення та фразеологізми різнотипні за будовою, здебільшого – це двокомпонентні іменниково-прикметникові словосполучення (спорадично існують інші лексико-граматичні моделі: «іменник + займенник», «дієслово + іменник»), значно менше спостерігаємо трикомпонентні утворення. З’ясовано, що деякі церковнослов’янські стійкі вирази з’явилися як семантичні кальки грецьких словосполучень.