У правовому просторі “вірменської нації” Львова. Спадкування за заповітами: регламентація та процедура надання їм юридичної сили в XVII – першій половині XVIII століття

Abstract

Спадкування за заповітом відоме у вірменському праві ще з часів Середньовіччя. Пам'ятки вірменського права, які регулювали чимало сфер життя львівських вірмен у ранньомодерний час, доволі чітко регламентували основні засади функціонування тестаментів. Особливість застосування представниками «вірменської нації» цього спадково-правового інституту полягала у ряді суттєвих відмінностей від інших відомих у Речі Посполитій систем права. Зокрема для представників цієї самобутньої громади укладення тестаментів було не правом, а обов'язком. Також вірмени мали право та обов'язок здійснювати записи на користь Церкви та духовенства. Найсуттєвішою відмінністю вірменських тестаментів було те, що їх належало укладати в присутності сповідника, вірменських старших та спадкоємців: у процесі написання акту останньої волі вони мали право й могли впливати на її зміст.