Слобідська Україна у символічній географії Російської імперії (60–90-ті роки XVIII століття)

Abstract

Ця стаття зосереджується на змінах у представленні Слобідських полків та їхніх мешканців у символічній географії Російської імперії у 60-90-х роках XVIII cт., тобто у період, коли цей регіон втратив свій автономний статус (1765) і відбувалась його інтенсивна інтеграція до політичного, соціального і культурного простору імперії. Мій аналіз демонструє, що в останній третині XVIII cт. панівним був погляд на Слобідську Україну як на складову європейської, тобто цивілізованої, частини Російської імперії. Водночас Слобідську Україну уявляли як частину ширшого простору - Малоросії, або України, асоціювали з прикордонням і вольністю, але також з плодючим чорноземом та винокурінням, а столичне місто регіону - Харків вважали важливим освітнім центром. У 80-90-х роках XVIII ст., коли імперія успішно підкорює причорноморські степи і Крим, робляться перші кроки у напрямку вписування Слобідської України до простору Південної Росії, який починає у цей час наповнюватись новим історичним та культурним змістом.