Структурна організація піснеспівів церковної монодії на основі порівняльного аналізу візантійської, слов'яно-руської та київської нотацій

Abstract

У дисертації розглядаються основні принципи музичного розвитку піснеспівів, які розкрито через структурний аналіз мелодичної складової піснеспівів. Виявлено повторність на різних масштабно-тематичних рівнях. У роботі вперше бґрунтовано використання методу семіологічного аналізу для вивчення музичної форми піснеспівів сакральної монодії східного обряду. Аналізуючи основні жанри — ірмос і стихиру, за матеріалами українських нотолінійних ірмологіонів знайдено характерні повторні фраґменти та зроблено порівняння з їх відповідниками в невменній системі. Відзначено наявність спільних ознак та збереження тотожних контурів музичної форми в різних нотаційних системах за виявленою збіжністю послідовностей знаків ідентичного призначення від візантійського зразка через слов’янську музику до українських ірмологіонів ранньомодерної доби. Слов’янський невменний матеріал тісніше споріднений з лінійними записами, особливо у порівнянні повторності знаково-звукових комплексів. Візантійські невменні записи часто виявляють інші комбінації графічних форм, що свідчить про певну творчу еволюцію слов’янської церковної монодії.