Богопокинутість: феномен, досвід, інтерпретації у персоналіях А. Камю та К. С. Льюїса

Abstract

Стаття пропонує феноменологічне дослідження досвіду богопокинутості людини як стану “без Бога”. На основі спостережень Максима Ісповідника представлено типологічне тло досвіду богопокинутості людини, зміст якого остаточно розкривається через богопокинутість Христа на хресті (Мт 27, 46; Мк 15, 34). Показано складність та неоднозначність цього досвіду в духовному житті людини. В центрі дослідження – філософсько-богословське осмислення досвіду богопокинутості у працях філософа Альбера Камю та богослова Клайва Стейплза Люїса. На їх прикладі представлено закономірний зв’язок між богопокинутістю та проблемою страждання. Підкреслено, що досвід богопокинутості є інструментом апофатичного богослов’я, яке намагається захистити таємницю Божої Особи, що супроводжується відмиранням несправжнього образу Бога та поступовим формуванням живого стосунку з Ним.