Регіоналізм в Україні: переосмислення крізь призму соціальних ідентичностей і групових лояльностей

Abstract

У статті здійснено емпіричну апробацію моделі регіоналізації сучасної України О. Стегнія та М. Чурилова (1998 р.) за критерієм взаємодії соціальних ідентичностей і групових лояльностей. Ця модель сконструйована авторами з урахуванням низки регіоноформуюючих чинників (зокрема, суб’єктивного досвіду жителів різних географічних частин України) і містить у собі десять макрорегіонів та м. Київ. У статті використано базу даних трьох хвиль міжнародного дослідження “Регіон, нація та інше: міждисциплінарне та міжкультурне переосмислення України” (Університет Санкт-Галлена, Швейцарія (2013, 2015 та 2017 рр.))”, за якою сконструйовано матриці групування в регіони та зони областей постійного проживання респондентів, у тому числі АР Крим, м. Севастополь, м. Київ (факторна змінна) згідно з розподілом значень локальних, регіональних, національних, релігійних соціальних ідентичностей і відповідними до них груповими лояльностями (показниковими змінними). На основі інформації, розміщеної у матрицях, обчислено кількість випадків, коли ті чи інші області, що належать до певного регіону в структурі О. Стегнія та М. Чурилова, були також присутніми у певному регіоні, виокремленому нами відповідно до варіації соціальних ідентичностей і групових лояльностей. Згідно з цими розрахунками, для кожного регіону зі схеми О. Стегнія та М. Чурилова в межах 2013, 2015 та 2017 рр. визначено ймовірності цілісності цих регіонів. У підсумку найвищий рівень цілісності продемонстрували Західний (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська обл.) та Південно-Східний (Дніпропетровська, Запорізька обл.) регіони, а найменш цілісним виявився Центральний регіон (Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська обл.).