Жебраки у руських містах XV - першої половини XVII ст.

Abstract

Історія жебраків слабо висвітлена у писемних джерелах, зазвичай згадки про них представлені лише у текстах репресивного характеру. Жебрацьке середовище ділилося на дві категорії: визнані і не визнані міською владою. Одних контролювали і оподатковували, а інших виселяли з міста. Хоч обидві ці групи зазнавали іншування з боку міщан, але легалізоване жебрацьке середовище було необхідною складовою міського соціуму, бо, приймаючи милостиню, давало шанс на спасіння від гріхів тим, хто цю милостиню давав. Ставлення до жебраків зазнавало еволюції у часі. Перша така зміна відбулася у XIV ст., коли, за висловом Жака Ле Гоффа, середньовіччя стає «світом домосідів» і вивітрюється дух хрестових походів. Наступний етап еволюції у ставленні до жебраків припадає на XVI ст., коли стала поширюватися протестантська етика. Сеймові конституції Польського Королівства, як і державні приписи в інших країнах пізнього середньовіччя, регламентували ставлення суспільства до жебраків, намагалися захистити міста від їхнього негативного впливу, обкладали їх податками, але ефект був незначним. Частина жебраків, яка жила у містах, мала власне господартво і сім’ю, у містах існували легалізовані жебрацькі інституції. Ставлення до жебраків у міському середовищі було амбівалентним.