Політичне богослов’я Шептицького: закон заміщення

Abstract

У статті проаналізовано закон заміщення Андрея Шептицького в ширшому контексті підходу митрополита до відносин між Церквою і політикою. Закон заміщення, що його Щептицький сформулював у листі до апостольського візитатора Джованні Дженоккі, передбачає, що Церква може виконувати по суті політичні функції відповідальності за долю народу і його представництва, якщо цей народ не має власного національного проводу. Автор розглядає питання про те, якою мірою закон заміщення є теологічно обґрунтованим і чи його застосування є допустимим у контексті української незалежності. Він стверджує, що в ситуації, коли український народ уже має свої культурні та політичні інституції, державотворча функція Церкви має бути кардинально переглянута для недопущення інструменталізації національною державою церковних інституцій і наративів.