Abstract:
Розгляд мови творів Григорія Сковороди потребує різних підходів. У статті зроблено спробу з’ясувати особливості мовомислення Г. Сковороди з погляду philosophia perennis, тобто науки про Божу Премудрість у її ренесансно-бароковій версії. Cприйняття символічного характеру Святого Письма й аналогічної функції людської мови, покликаної прокладати шляхи до розуміння біблійного сенсу, відчитуємо як знаки проявлення поетологічного характеру Божественного Творіння, спроєктовані на самопізнання людини. Послідовний акцент на несуттєвості зовнішніх форм Божого Слова, на потребі «вилущування» його внутрішнього образу та на «фігурах» вислову, як і усвідомлення недостатності ресурсів людської мови у процесах наближення до істини, створюють особливе мовне напруження сковородинського тексту.
