Заклик до самозречення в богословському мисленні митрополита Андрея Шептицького

Abstract

Життя та богословське мислення митрополита Андрея Шептицького великою мірою віддзеркалює церковну кар’єру багатьох европейських католицьких єпископів кінця ХІХ – початку ХХ ст. А відмінність полягає в тому, що його творчість розвивається в несподівані напрямки. Богословська думка Шептицького багато в чому провіщає еклезіологію та екуменічне богослов’я ІІ Ватиканського собору. Автор статті доводить, що основою особистої трансформації Шептицького стала його інтерпретація уривка з Послання до филип’ян (2:5-8). Поклик до кенотичної любови вивів Шептицького поза обмеження його часу і залишається актуальним для нас у пошуку відповіді на еклезіологічні та екуменічні виклики наших днів.