Institutes | Інститути
Permanent URI for this communityhttps://hdl.handle.net/20.500.14570/36
Browse
6 results
Search Results
Item Мирослав Антонович: інтелектуальна біографія. Еміграційне музикознавство в українському культуротворенні повоєнних десятиліть(2019) Граб, УлянаМонографія є першим дослідженням інтелектуальної біографії центральної постаті українського музичного світу повоєнної еміграції – українського музикознавця та диригента Мирослава Антоновича (1917–2006). Особливу увагу зосереджено на культуротворчій діяльності еміграційного музикознавства повоєнних десятиліть (50–80 рр.) та її кореляції з напрямками наукових досліджень материкової музичної науки. Наукова праця М. Антоновича та його диригентська діяльність з Візантійським хором з Утрехта склали особливий вимір еміграційного культуротворення повоєнних десятиліть. Вони свідчать про розуміння власної національної традиції як частини європейської культури, про набуття «європейської ідентичності» як усвідомленого і прийнятого міжкультурного співіснування за умови збереження власної самобутності. Книга написана за матеріалами архіву М. Антоновича, особисто переданого на зберігання в Інститут церковної музики Українського католицького університету (Львів).Item Богородична гимнографія у вимірах духовної культури України XI–XVII століть.(ФОП Тетюк Т. В., 2017) Сиротинська, НаталіяУ дисертації досліджено шляхи формування і розвитку богородичної гимнографії як явища духовної культури України. В контексті гуманітарного міждисциплінарного дискурсу розглядаються засади інтегрування богородичної гимнографії у площину українського культурного простору XI–XVII століть, зокрема, у складі літургійних книг, нотолінійних ірмологіонів, а також пам’яток давньої української літератури. В цьому контексті богородичну гимнографію відзначено не лише як ключ до розуміння змісту національної культури, але як символ спадкоємності епох і повноцінного партнерства у європейському культурному ареалі. Виявлено, що синкретична складова жанрів богородичної гимнографії є підставою складної композиційної структури, що містить такі складові: літургічну, яка визначає зміст і функції в богослужінні; лінгвістичну, з її риторичними законами композиції, а також музичну. Остання підпорядковується богословському змісту, що розставляє відповідні акценти, проте демонструє виразну логіку розвитку, що проявляється в різних аспектах – у змінності мелодизованої силабіки на розлогу орнаментику, чергуванні ритмічного дрібнення й ущільненні тривалостей, стрункості метричних схем, мінливості ладового забарвлення, змінності звуковисотної лінії, градаціях темпу й динаміки.Item Візантійський хор М. Антоновича в контексті європейського хорового виконавства другої половини ХХ століття.(ФОП Тетюк Т. В., 2018) Лазаревич, ЄвгеніяУ дисертації досліджено діяльність Візантійського хору М. Антоновича в контексті хорового виконавства давньої релігійної музики в Європі другої половини ХХ ст. в межах руху історично інформованого виконавства. Досліджено виконавські традиції давньої сакральної музики західного та східного обряду, їх розвиток у другій половині XX ст., розглянуті естетичні засади їх формування та основна проблематика. Розглянуті основні етапи формування М. Антоновича як диригента та досліджено історію створення та діяльності Візантійського хору під його керівництвом у 1951–1991 роках. Хор у своїй діяльності широко презентує українську духовну музичну традицію. Вишкіл учасників хору включав лекції з історії церковного співу, теоретичне інструктування, практичні заняття з вокалу, переклади і роз’яснення змісту співаних текстів, навчання правильної вимови, однак, М. Антонович зумів передати нідерландським співакам найважливіше – глибинну сутність української музики, її український дух. У діяльності хору вперше в історії європейського виконавства було досягнуто ефекту максимальної наближеності до традиційного прототипу виконання українських літургійних творів не носіями цієї традиції, а чужоземними, а саме голландськими виконавцями. У дослідженні доведено, що діяльність Візантійського хору відповідає всім головним методологічним засадам історично інформованого виконавстваItem Літургічний контекст піснеспівів Воскресної Утрені (на матеріалі українських ірмологіонів XVII–XVIII ст.).(ФОП Тетюк Т. В., 2017) Юсипів, НаталіяУ дисертації здійснено історичний огляд основних етапів розвитку ранішнього богослужіння у візантійській традиції на прикладi утрені, основою якої є прослава таїнства Воскресіння Христового. Вивляємо чисельний репертуар утрені у пам’ятках Києворуської і ранньомодерної доби: у богослужбових книгах, нотованих збірниках. До цього списку також залучено огляд уставів аж до утвердження послідувань утрені у типіконі о. І. Дольницького (ХІХ ст.). Завдяки впровадженню в Україні наприкінці XVI ст. лінійного нотопису виникли новаторські літургійні збірники – нотолінійні ірмологіони, в яких зафіксовано найуживаніший півчий репертуар у точному прочитанні. Для детального аналізу відібрано зразки змінних і незмінних піснеспівів, які найчастіше фіксуються в ірмологіонах і представляють різні типи мелосу. В процесі дослідження відзначено літургічний контекст піснеспівів утрені, який підкреслюється музичними засобами: гнучкістю мелізматичного викладу, метроритмічними та ладово-інтонаційними засобами, комбінаторикою поспівкового матеріалу. Музичний аналіз вибраних жанрів утрені виявляє також зв’язок із мелосом візантійських церковних піснеспівів. Порівнюючи вибрані ірмолойні піснеспіви утрені із зразками пізнішої доби, виявляємо їх подібність, але, водночас, і спрощення мелодики. Водночас відзначаємо тісний зв’язок форми і мистецького наповнення піснеспівів із богословським змістом. Сукупність дії цих чинників надає напівам утрені гармонійності та естетичної досконалості.Item Музично-стилістичні особливості розвитку візантійської, слов’яно-руської та української монодії (на матеріалі самогласних стихир Преображення).(2019) Міщенко, Іванйсько-слов’янських церковних піснеспівів на прикладі розвитку самогласних стихир Преображення. Здійснено огляд репертуару за грецькими та слов’янськими нотованими і ненотованими кодексами, що сукупно ілюструють процес формування жанрової структури празника. Розкрито головні засади греко-візантійської та слов’яно-руської системи осмогласся, а на основі теоретичних трактатів та нотованих пам’яток представлено еволюцію візантійської семіографії. Простежено шляхи слов’яно-руської рецепції візантійських піснеспівів, що ввібрала в себе основні складові візантійської сакральної монодії та сформувала власне бачення музичної-теоретичного змісту знаменного співу. На прикладі самогласних стихир Преображення розглянуто та застосовано різні підходи до прочитання невменних знаків, що супроводжується формуванням спільної площини для порівняльного аналізу з лінійними нотописом, зокрема репертуаром українських ірмологіонів. Проведено дослідження закономірностей будови самогласних стихир Преображення (особливостей музичного руху, зокрема тотожності, контрасту, ладо-тональної системи, ритмічного та метричного малюнків та ін.), що уможливлює не лише вивчення принципів формотворення, але й детальніше прочитання конкретного музичного твору.Item Українська церковна монодія в музично-аналітичному дискурсі(Львів : Поліграфічний центр Вид-ва Львівської політехніки, 2014) Ясіновський, ЮрійПропонуємо Читачеві нашу ранню ще не публіковану працю 1975 року, яка складала третій розділ дисертаційного дослідження. Провідною темою є осмислення музично-стильової сутности української церковної монодії за нотолінійними ірмологіонами XVI–XVII ст. на основі аналітичних спостережень.