Монографії, підручники та посібники
Permanent URI for this collectionhttps://hdl.handle.net/20.500.14570/27
Browse
3 results
Search Results
Item Південна границя Галицької (Львівської) єпархії у XV–XVIII століттях. (Історико-географічний аспект)(Український письменник, 2009) Скочиляс, Ігор; Skochylyas, IhorПівденна границя Галицької (Львівської) єпархії була однією з найбільш сталих і безконфліктних еклезіальних меж у Центральній і Східній Європі. Практично на всій її протяжності природну роздільну лінію із Сучавською (Ясською) митрополією Молдавського князівства протягом XV–XVIII ст. творили водні артерії – Черемош та Дністер. Ані в добу Пізнього Середньовіччя, ані в ранньомодерний період цей географічний бар’єр зазвичай не був перешкодою для культурного діалогу, соціальної комунікації й духовних взаємовпливів між мирянами й духовенством тісно пров’язаних між собою церковних традицій – києвохристиянської та русько-волоської. Навіть протягом «унійного» XVIII ст. джерела фіксують динамічний рух на молдавсько-галицькому (львівському) пограниччі. Прикладом цих взаємовпливів була помітна присутність «волоського» духовенства на теренах Поділля й Брацлавщини. Воно справляло помітний вплив на місцеве релігійне життя, формуючи на локальному рівні своєрідний «пограничний» християнський етос, що містив як елементи молдавсько-православної побожності, так і реґіональної культури русинів Правобережжя.Item Релігія та культура Західної Волині на початку XVIII ст. За матеріялами Володимирського собору 1715 р.(2008) Скочиляс, Ігор; Skochylyas, IhorДослідження ґрунтується на аналізі унікального джерела – збірки актів єпархіяльного собору у Володимирі 13-15 жовтня 1715 р. «Synodus Dioecesana Vladimiriensis». Поміж іншого вони містять «діяння» й конституції собору, а також устав Володимирської семінарії – найдавнішу збережену програму конфесіоналізації богословської освіти у навчальних закладах уніятів. Уперше запропоновано тезу про руське унійне відродження для окреслення тих культурних, соціяльних і релігійних процесів, які відбувалися протягом другої половини XVII – початку XVIII ст. в українсько-білоруських землях (у межах Речі Посполитої). Застосування даного концепту відкриває перспективи для ґрунтовнішого перегляду «чорної легенди» минулого України в добу Руїни та порівняльного аналізу соціокультурного розвитку «Унійної Руси-України» й Гетьманату (зокрема за часів Івана Мазепи). Автор розглядає рішення собору 1715 р. як один з етапів підготовки Замойської реформи 1720 р. і практичну реалізацію українсько-білоруською духовною елітою доволі амбітних і послідовних заходів щодо формулювання релігійної програми Slavia Unita. Одним із її завдань була заміна безпосередньої рецепції латинського канонічного права в його тридентському прочитанні руським партикулярним правом. Такий підхід дає підстави критичніше оцінити вплив Римської Апостольської столиці, місцевої Латинської Церкви та політичних чинників (передовсім Польсько-Литовської держави) на внутрішнє життя Київської митрополії. Матеріяли Володимирського та інших єпархіяльних соборів також вказують на те, що Унійна Церква доволі успішно намагалася самостійно визначати динаміку еклезіяльних і соціокультурних адаптацій тогочасних русинів (українців і білорусів) до мінливих обставин неспокійного XVIII ст. Для фахівців з історії та культури України й, зокрема, Волині.Item Галицька (Львівська) єпархія XII-XVIII століть: організаційна структура та правовий статус(2010-12-05) Skochylyas, Ihor; Скочиляс, ІгорМонографія присвячена дослідженню організаційної структури та правового статусу Галицької (з 1539 р. – Львівської) єпархії від часу її заснування в середині XII ст. до кінця XVIII ст., коли в Галичині розпочалися австрійські секуляризаційні реформи, а на Поділлі російська влада ліквідувала унію. У роботі, що опирається на багату джерельну базу, сучасний науковий інструментарій і міждисциплінарний підхід, особливу увагу звернено на тісний зв’язок між тогочасною українською (руською) культурою та Східною церквою (Православною, а з 1700 р. й Унійною). Їхня взаємодія у середньовіччі та в ранньомодерний період допомагала формувати українську етнічну територію в різних її реґіональних виявах, а також маркувати західну й частково південну межі розселення української етноконфесійної спільноти. Єдина канонічна територія Галицької (Львівської) єпархії, домінуюча києвохристиянська (передовсім літургійна) традиція, спільний слов’янсько-візантійський обряд, усталена еклезіальна пам’ять про минуле та подібна «ментальна географія» в сукупності творили елементи тяглості. За умов конфесійних, політичних і станових поділів церковні структури – від владичої резиденції до парафії включно – відіграли важливу, а іноді й вирішальну роль у збереженні єдності української культури, долучившись на теренах Галичини і Поділля, а в окремі періоди також Брацлавщини, Південної Київщини та Русо-Влахії, до формування протонаціональної самосвідомості сучасних українців та, почасти, молдаван і румунів. Для фахівців з історії та культури України домодерної доби, а також студентів і всіх тих, хто цікавиться історичною традицією й духовним життям сучасних християнських Церков у країнах Східної та Центрально-Східної Європи.