Статті

Permanent URI for this collectionhttps://hdl.handle.net/20.500.14570/921

Browse

Filters

Settings

Search Results

Now showing 1 - 10 of 23
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Untying Gordian Knot: Projects to Reform the UN Security Council
    (2017) Leshkovych, Taras
    The article focuses on the very topical, and hotly debated in the last three decades, issue of the United Nations Security Council reform. The author briefly describes the historical roots of the Security Council, its establishment in 1945 and the enlargement that took place in 1965. The second part of the paper outlines the systemic flaws of the current composition of the Council and presents the existing projects of its reform proposed by the UN bodies or groups of states. The final part provides the ranking of current members of, and aspiring candidates to, the Security Council. The author describes the methodology used for this ranking and its utility for better understanding of the complexity of the problem.
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Злочинне невігластво та його правова оцінка
    (2019) Навроцький, Вячеслав
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові наслідки пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення в цивільному судочинстві
    (2022) Навроцька, Юлія; Воробель, Уляна
    Статтю присвячено аналізу правових наслідків пропуску відповідачем встановленого строку подання заяви про перегляд заочного рішення, зокрема співвідношенню в заочному провадженні залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду (як процесуальної дії відповідно до ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України) та залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення в разі пропуску строку її подання (відповідно до ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України). Встановлено, що у правозастосовній діяльності склалася усталена практика залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду в разі відмови в поновленні строку подання заяви про перегляд заочного рішення. Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності та сталості судової практики в листопаді 2021 р. відступила від такої позиції та передбачила, що суд зобов’язаний прийняти до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку її подання та залишити цю заяву без задоволення в тому разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку. У статті аргументовано, що в ситуації подання заяви про перегляд заочного рішення з пропуском встановленого Цивільним процесуальним кодексом України строку приймати заяву про перегляд заочного рішення до розгляду та за її результатами відмовляти в задоволенні такої заяви неправильно. Найоптимальнішим варіантом буде той, коли суд постановляє не ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (адже така ухвала можлива за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а якщо немає підстав для поновлення пропущеного строку, то не було й підстав для розгляду по суті самої заяви про перегляд заочного рішення), а ухвалу про відмову в поновленні пропущеного строку подання заяви про перегляд заочного рішення (саме з таким формулюванням). Тоді в разі незгоди з аргументами суду щодо відмови в поновленні строку відповідач зможе її оскаржити в апеляційному порядку. За такого підходу ніяк не можна говорити, що він втрачає право на оскарження заочного рішення, а також це сприятиме принципу процесуальної економії.
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль «іншогалузевих» визначень понять для тлумачення кримінального закону та застосування кримінально-правових норм
    (2021) Навроцький, Вячеслав
    Аналізуються підстави звернення до визначень, які містяться у міжнародно-правових актах, при застосуванні українського кримінального закону. Охарактеризовано умови та межі врахування при тлумаченні та застосуванні кримінального закону дефініцій галузевих українських законів. Висвітлені шляхи вирішення проблеми розбіжностей у визначеннях, які наведені у різних нормативно-правових актах, та які потенційно впливають на застосування кримінального закону. Дана оцінка положенню проекту КК України, яке стосується співвідношення наведених у ньому дефініцій та визначень інших нормативно-правових актів. У результаті дослідження зроблено пропозиції щодо того, що у ході тлумачення кримінального закону та його застосування слід керуватися існуючими нормативними визначеннями, включно з тими, що містяться в міжнародно-правових актах та актах інших галузей законодавства України. Поточна правотворчість, а, особливо кодифікаційна, має своїм важливим аспектом виявлення та усунення положень, які полягають у наявності не співпадаючих визначень одних і тих же термінів. За наявності ж розбіжностей у дефініціях, слід керуватися загальновизнаними правилами подолання правових колізій.
  • Thumbnail Image
    Item
    Залишення без розгляду та закриття провадження під час заочного розгляду цивільної справи
    (2022) Навроцька, Юлія; Воробель, Уляна
    Статтю присвячено аналізу можливості застосування інститутів залишення без розгляду та закриття провадження у справі під час заочного розгляду. Констатується, що сфера застосування норм інститутів закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, як і ряду інших цивільно-процесуальних конструкцій, обмежена в заочному провадженні. Застосування окремих підстав для залишення заяви без розгляду, визначених ст. 257 ЦПК України, та закриття провадження у справі, визначених ст. 255 ЦПК України, під час заочного розгляду цивільної справи є очевидним та таким, що не потребує детальнішої аргументації. Інші ж підстави або мають специфіку реалізації під час заочного розгляду, певні умови, за яких вони можуть застосовуватися судом та мати наслідком завершення заочного провадження без ухвалення рішення по суті спору, або ж взагалі не зможуть застосовуватися. Кожна із підстав детально проаналізована у статті щодо заочного провадження. Запропоновано в ЦПК України передбачити положення, відповідно до якого суд вправі затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі під час заочного розгляду лише тоді, коли справжність підписів сторін на такій заяві про мирову угоду (чи мировій угоді) засвідчена нотаріально. Аналогічно запропоновано вирішувати ситуацію, коли позивач подає під час заочного розгляду справи угоду сторін про передачу справи на вирішення суду іншої держави. Окремі підстави для закриття провадження чи залишення без розгляду можуть бути виявлені під час заочного розгляду лише тоді, коли суд їх встановить самостійно, або це стане відомо суду від інших учасників процесу, окрім відповідача. Оскільки найбільш очевидним є те, що позивач сам про такі обставини не зголошуватиме, а відповідач не може вказати судові на наявність відповідної обставини (якщо тільки він цього не зробив раніше).
  • Thumbnail Image
    Item
    Медіаційна угода vs мирова угода в цивільному судочинстві
    (2022) Навроцька, Юлія; Воробель, Уляна
    У статті проаналізовано практичні проблеми оформлення домовленостей сторін за результатами медіації в ході розгляду цивільної справи в суді, співвідношення медіаційної угоди та мирової угоди, а також доцільність чіткого розмежування наслідків укладення мирової угоди та медіаційної угоди (угоди за результатами медіації) в цивільному судочинстві. Зокрема, констатовано, що результати домовленостей сторін щодо спору, який вже перебуває на судовому розгляді, що були досягнуті сторонами в результаті проведеної процедури медіації, можуть бути оформлені не лише у вигляді мирової угоди, але й у формі відмови від позову та визнання відповідачем позову. Аргументовано, що такі правові конструкції не в повній мірі відповідають самій процедурі медіації та її правовій природі, не відображають суть і призначення цього способу врегулювання спору. Проаналізовано різні редакції законопроектів про медіацію щодо питання вибору моделі врегулювання правових наслідків медіаційної угоди, інтегрованої в судовий розгляд цивільної справи. Аргументовано, що зведення правового регулювання медіаційної угоди до меж мирової угоди нівелює усі ті можливості та бенефіти, що дає нам медіація. Відтак, підтримана критика можливості затвердження судом медіаційної угоди, як мирової. Зроблено висновок, що наслідки укладення медіаційної угоди (угоди за результатами медіації) та мирової угоди в ході розгляду цивільної справи повинні бути різними. Видається, зараз законодавець не до кінця визначився щодо наслідків примирення за результатами медіації, інтегрованої в судовий розгляд цивільної справи. Зокрема, відповідно до ч. 7 ст. 49 ЦПК України, результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою. Відтак, це право суду, яке можливо реалізувати лише якщо умови медіаційної угоди відповідатимуть загальним вимогам до мирової угоди в цивільному судочинстві. А якими повинні бути дії суду, якщо сторони вийшли за межі предмета спору, прав чи обов’язків сторін в медіаційній угоді, чи її умови зачіпають інтереси інших осіб, – питання залишилося неврегульованим. Хоча це цілком можливо, адже принцип самовизначення сторін медіації передбачає часту ймовірність таких ситуацій. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 257 ЦПК України самостійною підставою для залишення позову без розгляду – примирення сторін за результатами проведеної медіації, якщо сторони повідомили про це суд, зробивши спільну письмову заяву. Відтак, уточнень потребуватимуть й інші положення ЦПК України щодо, зокрема, примирення за результатами медіації в апеляційному та касаційному провадженнях, щодо розподілу судових витрат між сторонами та повернення судового збору.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правовий аналіз підстав проведення Акції «Вісла»
    (Науковий юридичний журнал «Правові новели», 2020) Думич, Христина
    Метою статті є дослідження та аналіз юридичних підстав проведення Акції «Вісла», визначення часових меж проведення Акції «Вісла», правова характеристика основної мети Акції – проведення протиправних примусових депортацій українського населення з території Закерзоння на територію Західної Польщі у 1947 р. Підкреслено, що внаслідок радянсько-польських домовленостей, у 1944-1951 рр., відбулися зміни кордонів між Польщею та Радянським Союзом, мільйони українського та польського населення зазнали трагедії переселення у зв’язку з так званим «обміном населення». Метою цих дії було перетворення політичного кордону між Польщею та Радянським Союзом також і на етнічний. Проте, польській владі не вдалось повність переселити українське населення з етнічних земель, тому широкомасштабні акції переселення польсько-радянської влади у 1944-1946 рр. отримали своє продовження у 1947 р. Впродовж 1947 р. з українських етнічних земель, Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини відбулася примусова депортація українського населення на Західні землі Польської держави. Саме ці масові переселення отримали назву Акція «Вісла». Доведено, що уряд Польщі розпочинає підготовку до проведення депортації українського населення ще на початку 1947 р. Фактичною підставою стало вбивство віце-міністра національної оборони Польщі К. Свєрчєвського, 28 березня 1947 р., у районі с. Яблочне, та в подальшому поспішне прийняття рішення про проведення примусової депортації українського населення яке ґрунтувалося на припущеннях, що вбивство було спланованою операцією українського руху опору. Правовою основою проведення Акції «Вісла» став Закон від 9 липня 1936 р. «Про внесення змін до Постанови Президента Республіки від 23 грудня 1927 р. «Про кордони держави», який передбачав, що воєвода чи уповноважена ним повітова влада мали право забороняти проживання й перебування на території прикордонної зони окремим категоріям осіб на певний час чи постійно, якщо цього вимагали інтереси безпеки і охорони кордонів країни. Використання цієї юридичної конструкції було не новим: вона вже застосовувалася при виселенні українців з Лемківщини до УРСР у 1944-1946 рр. Визначено характер, способи проведення, а також можливу причетність комуністичного уряду СРСР до проведення Акції «Вісла». Встановлено територіальні межі проведення ОГ «Вісла», а саме території, з оперативними центрами у містах Сянік, Ряшів, Люблін та Горлиця. Саме виселення українського населення на Західні землі Польської держави мало проходити без застосування сили, але на практиці часто українці зазнавали фізичного і психічного насилля. Депортаційні заходи проходили в декілька етапів: перший 28 квітня15 червня 1947 р., другий 15 червня-30 червня 1947 р., третій початок липня 1947 р.- кінець жовтня 1947 р. На переселених землях українці перебували в жахливих умовах, що становило грубе порушення їхніх громадянських прав та свобод, а саме: неналежні умови проживання, відсутність грошей і продуктів для прожиття, заборона вчитись українською мовою та ін., що мало на меті призвести до втрати української ідентичності переселених осіб. Слід особливо наголосити на грубому порушення майнових прав осіб, переселених в ході Акції «Вісла». Переселені українці мали можливість забрати із своїх осель лише обмежену кількість майна, а решту було конфісковано польським комуністичним режимом. Це є ще одним свідченням протиправного характеру Акції «Вісла», умови проведення та наслідки якої були грубим порушенням прав людини.