Статті
Permanent URI for this collectionhttps://hdl.handle.net/20.500.14570/964
Browse
23 results
Search Results
Item Академічне вигорання серед студентів: роль ранніх дисфункційних схем як фактору вразливості(2021-09) Аврамчук, Олександр; Копчук-Кашецький, Олег; Зубачик, ГалинаПроблеми психологічної адаптації в професійному середовищі часто розглядаються у контексті синдрому вигорання на робочому місці. Водночас навчальна діяльність для студентів ЗВО також може бути розглянута як діяльність у професійному середовищі, що має свої вимоги та виклики. Академічне вигорання асоціюється з труднощами в адаптації студентів до змін і вимог навчання, поганими навчальними результатами та зниженням рівня задоволеності життям. Актуальності дослідженню цієї проблеми додає зростання поширених проблем психічного здоров’я, що виступають як коморбідні стани та/або через їхню типову тривожну і депресивну симптоматику маніфестується синдром вигорання. Дослідження модифікувальних факторів та особистісних механізмів вразливості до академічного вигорання дає можливість переглянути концепції психологічної підтримки студентів. Ця стаття спрямована на вивчення закономірностей між схильністю до академічного вигорання й ранніми дисфункційними схемами особистості. Отримані результати свідчать, що молодший вік студентів і дисфункційні переконання щодо себе та вимог оточення, а також відповідні їм емоційні та поведінкові стратегії опанування можуть тлумачитись як предиктори академічного вигорання. Запропонована схема взаємодії переконань, емоційного та поведінкового реагування дає можливість розглядати внутрішнє прагнення досягати та дотримуватись надвисоких (невідповідних ситуації) стандартів як захисний механізм опанування тривоги очікування негативного результату та уникнення внутрішньої критики (сорому). Водночас ригідне прагнення діяти відповідно до встановлених життєвих правил, які обумовлені когнітивними дисфункційними схемами, з часом виснажуватимуть та будуть маніфестувати ознаки вигорання в умовах навчальної діяльності. Превенція академічного вигорання серед студентів, орієнтована на дослідження когнітивних дисфункційних схем як предикторів та відповідних їм механізмів емоційного опанування у складних життєвих обставинах, сприятиме розвитку внутрішніх ресурсів, ефективній адаптації до умов невизначеності та особистісному зростанню.Item Соціальна тривога серед студентів під час COVID-19: роль ранніх дисфункційних схем(2021-09) Аврамчук, ОлександрУ контексті змін умов й вимог навчальної діяльності у часі пандемії COVID-19,виклики підтримки психологічного благополуччя серед студентів стали ще більш актуальними. Карантинні обмеження (в т.ч. фізичне дистанціювання) дозволяють уникати коригуючого досвіду соціальної взаємодії, й очікувано можуть маскувати стійкі функціональні порушення, пов'язані з рівнем соціальної тривоги, та тим самим, посилити уникаючи поведінкові й когнітивні стратегії як значимі. Очікування негативної соціальної оцінки, заперечення власних потреб та невизначеність подальшої перспективи у контексті дистанційного навчання, може збільшити вразливість до соціального тривожного розладу по завершенню карантинних обмежень та необхідності повертатися до звичного життя. Проведений аналіз психоемоційного дискомфорту пов’язаного з соціальною тривогою серед студентів у період пандемії з огляду на напруженість ранніх дисфункційних схем особистості, розширив розуміння механізмів вразливості до порушень психосоціального функціонування. Отриманні результати можуть бути корисними під час розробки навчальних активностей у контексті дистанційного навчання на час пандемії та заходів психологічної підтримки студентів орієнтованих на коригування негативного досвіду соціальної взаємодії та обмеженої автономії.Item Клініко-психологічні особливості осіб з ознаками соціально тривожного розладу, який асоціюється з травматичним досвідом(2021-12) Аврамчук, ОлександрАктуальність. Соціальний тривожний розлад (соціальна фобія) є одним із поширених варіантів тривожної патології, який здебільшого характеризується хронічним перебігом, стійкістю симптомів та схильністю до рецидивів. Негативний соціальний досвід у патогенезі соціальної фобії може супроводжуватися ознаками гіперзбудження, нав’язливим спогадами та думками й прагненням уникати схожих ситуацій та подій. Поруч із цим наукові дослідження останніх років вказують, що особи із соціальним тривожним розладом страждають від клінічно значущих симптомів ПТСР у відповідь на соціальні травми, що погіршує якість життя та підвищує ризик щодо суїцидальних спроб. Мета. Дослідити клініко-психологічні особливості осіб з ознаками соціально тривожного розладу, який асоціюється з травматичним досвідом. Матеріали та методи. Досліджувана група включала 179 осіб, які висловлювали скарги на суттєвий психоемоційний дистрес через уникнення соціальної взаємодії й симптоми характерні для соціального тривожного розладу з тривалістю понад 6 місяців у анамнезі. Середній вік склав 31,45 ± 3,84 років, 77,09 % (138) мали жіночу стать, 76,5 % (137) досліджуваних мали вищу освіту і 26,81 % (48) проживали на самоті. У межах скринінгу психічного стану при зверненні проводилося діагностичне інтерв’ювання The MINI: International Neuropsychiatric Interview, для дослідження патопсихологічної симптоматики використовувались самоопитувальники та шкали комплексу IAPT і проводилась оцінювання якості життя за самоопитувальником Q-LES-Q-SF. Результати. За результатами дослідження встановлено, що особам, які вказували на суттєвий дистрес через уникнення соціальної взаємодії частіше було діагностовано діагноз соціальної фобії та панічного розладу (з та без агорафобії). Для них більш характерні вищі рівні вираженості психопатологічної симптоматики, порушення психосоціального функціонування та нижчий рівень суб’єктивної задоволеності якістю життя в порівнянні з контрольною групою. Дистрес через соціальне уникнення в осіб із соціальною фобією, які мали досвід безпосередньої загрози життю, більшою мірою пояснюється коморбідними проявами посттравматичних симптомів та впливом травматичного досвіду. Водночас особи із соціально фобією, хто зазнали впливу соціальних подій, який визначають як травматичний, демонстрували поєднання тривожно-депресивної симптоматики, що зумовило дистрес пов’язаний з уникненням соціальної взаємодії. На нашу думку, когнітивні та поведінкові стратегії, характерні клінічній картині соціальної фобії впливають на труднощі адаптації, загострюючи дистрес у повсякденній діяльності і знижуючи задоволеність якістю життя. Окрім того, для осіб із досвідом безпосередньої загрози життю, травматичний досвід вартує розглядати як самостійний чинник, у той час, як для осіб із досвідом соціальної травми як модифікуючий фактор вразливості. Отримані результати можуть зумовлювати різні підходи до психокорекційної роботи та потребують подальших досліджень.Item Роль впливу соціального уникнення та дистанціювання на схильність до тривожних розладів у період пандемії COVID-19(2021-12) Аврамчук, ОлександрАктуальність. Карантинні обмеження у часі пандемії COVID-19 стали актуальним тригером для психоемоційного дистресу та маніфестації вразливості до проблем з психічним здоров’ям. Фізичне («соціальне») дистанціювання, яке мало на меті запобігти поширеності захворювання на COVID-19, дозволило особам, які мали в анамнезі поширені проблеми з психічним здоров’ям (як депресія, генералізований тривожний розлад чи соціальна фобія) отримати певне короткочасне полегшення, надавши використовуваним неефективним стратегіям поведінкового чи когнітивного уникнення тригерних ситуацій, чи життєвих обставин раціонального виправдання. Разом з тим передбачається, що уникнення коригуючого досвіду соціальної взаємодії чи ситуацій, може сприяти маскуванню стійких функціональних порушень, пов'язані з рівнем соціальної тривоги зокрема. Водночас заперечення власних потреб та невизначеність подальшої перспективи у контексті пандемії та карантинних обмежень впливатиме на вразливість до тривожних розладів, маніфестація яких може зрости по завершенню карантинних обмежень та необхідності повертатися до звичного життя. Аналіз ролі соціального уникнення та дистанціювання на схильність до тривожних розладів у період пандемії дозволити розширити розуміння механізмів вразливості до порушень психосоціального функціонування. Отриманні результати можуть бути корисними під час розробки рекомендацій для самодопомоги та психокорекційних програм спрямованих на психоедукацію та превенцію поширених проблем з психічним здоров’ям. Мета статті. Дослідити особливості психоемоційного дискомфорту пов’язаного з уникненням досвіду у період пандемії як чинника вразливості до тривожних розладів. Матеріали та методи. Досліджувана група включала 242 особи, які висловлювали скарги на суттєвий психоемоційний дистрес пов'язаний з соціальним обмеженням через карантинні умови та/чи уникненням соціальних контактів через тривогу (включаючи тривогу перед негативною оцінкою й засудженням, тривогою за здоров’я, невизначеність й інше). Розподіл віку від 18 до 35 років (M=24,3; SD=4,93), переважно жіночої статі – 66,94% (n=162). Основна вибірка становила 126 досліджуваних, та 116 осіб сформували контрольну. У межах скринінгу психічного стану при зверненні проводилося діагностичне інтерв’ювання The MINI: International Neuropsychiatric Interview, для дослідження патопсихологічної симптоматики використовувались самоопитувальники та шкали комплексу IAPT, симптоматичний опитувальник SCL-90-R у адаптації С. Дембицкого та Ю. Середи та опитувальник AAQ-II у перекладі й адаптації А.Широкої та М.Миколайчук. Результати. Стратегії опанування дистресу через уникнення коригуючого досвіду за умов карантинних обмежень досліджували особливості зв’язку між демонстрованими під час інтерв’ювання психоемоційним дискомфортом, життєвою ситуацією та вразливістю до тривожних розладів. За результатами дослідження встановлено, що карантинні обмеження можна розглядати як фактор вразливості до тривожного реагування в цілому, у той час, як уникнення коригуючого досвіду за його умов, підсилює маніфест чи ризик рецидиву більш специфічних тривожних розладів. Розглядаючи, схильність до уникнення коригуючого досвіду як негнучке використання неуспішних стратегій регуляції емоцій і тілесних відчуттів у асоціації з ситуацією невизначеності та тривалістю соціальних обмежень, можна стверджувати її значний внесок у патогенетичні цикли підтримання тривожних розладів. Додатковими факторами вразливості у комбінованій регресійній моделі виявились чоловіча стать, вік у межах 24-35 років та наявність одного або кількох поширених психічних розладів у анамнезі. Отримані результати також узгоджуються з опосередкованим зв’язком між уникненням коригуючого досвіду, симптомологічним дистресом та дистресом у повсякденній та робочій діяльності виявленим у нашому дослідженні. Отримані результати мають пeрcпeктиву подальших напрацювань, зокрема у розробці рекомендацій з надання психосоціальної допомоги та превенції поширених тривожних розладів в умовах глобальних змін.Item Social avoidance as a pathogenetic link between social anxiety disorder and post- traumatic experience: the review(2022) Avramchuk, Oleksandr; Plevachuk, Oksana; Suvalo, OrestСоціальне уникнення у концепції «уникнення коригуючого емоційного досвіду» розглядається як один із патогенетичних факторів, що впливає на перебіг і розвиток психічних розладів і посилює дистрес. Ми провели огляд досліджень, які вивчали роль соціального уникнення у патогенезі соціального тривожного розладу серед осіб з посттравматичним досвідом або без нього. Критеріями включення були: 1) у суб’єктів діагностовано соціальний тривожний розлад; 2) соціальний тривожний розлад та/або посттравматичний стрес були в центрі уваги дослідження; 3) було проведено певне оцінювання чи огляд впливу соціального уникнення; 4) суб'єктами були підлітки або дорослі. Дослідження ролі уникнення соціальних подій як травматичного тригера та пов’язаних із ним соціально значущих факторів (стигма, дискримінація, життя в умовах постійного ризику тощо) вказує на кореляцію між патогенезом соціальної фобії та коморбідними симптомами посттравматичного дистресу. Управління стратегіями соціального уникнення та прийняття свідомого досвіду соціальної взаємодії передбачає готовність людини гнучко реагувати, залишатися в контакті зі своїми емоціями та думками, не витрачати внутрішні ресурси на позбавлення від внутрішніх проблем. На нашу думку, це сприятиме зниженню сприйняття соціальних подій як травматичного (ретравматичного) фактора, зменшенню клінічно значущих проявів соціальної тривожності та запобіганню розвитку посттравматичного дистресу. Обговорюються обмеження та наслідки цих висновків для психологічної підтримки та модифікації психотерапевтичних втручань соціального тривожного розладу.Item Роль інтроверсії, поведінкової інгібіції та сором’язливості у патогенезі соціального тривожного розладу огляд літератури(2022) Avramchuk, OleksandrМета – провести узагальнений огляд наукових джерел щодо ролі інтроверсії, поведінкової інгібіції та сором’язливості у патогенезі соціального тривожного розладу як модифікуючих факторів адаптації особи до викликів соціальної взаємодії. Методи. Для досягнення мети дослідження здійснено пошук попередніх досліджень за допомогою сервісів PubMed, Web-of-Science та Research Gate із застосуванням таких критеріїв: дослідження, що опубліковані після 2010 року; дослідження, що стосувалися зв’язку інтроверсії, поведінкової інгібіції та сором’язливості та соціальної тривоги чи соціального тривожного розладу зокрема; дослідження, що стосувалися ролі інтроверсії, поведінкової інгібіції та сором’язливості у патогенезі соціальної фобії. Критеріями виключення були дослідження, учасниками яких були лише діти. Результати. Опрацьовуючи таку проблематику, було проаналізовано понад 40 наукових статей, із яких 30 опубліковані після 2010 року. У вибраних статтях вказується, що вроджені особливості темпераменту (інтроверсія та нейротизм), зумовлені нейробіологічними основами, демонструють позитивні кореляції із рівнем вираженості соціальної тривоги та формуванням соціального тривожного розладу. Ознаки поведінкової інгібіції сприяють вираженості рис інтроверсії та гіршому психосоціальному функціонуванню. Низка досліджень вказує на опосередковану роль когнітивних упереджень між сором’язливістю, поведінковою інгібіцією та соціальною тривожністю, а також на негативні кореляції із самооцінкою, що у разі дезадаптації та обмежених ресурсів призводять до соціального тривожного розладу. Висновки. Високий рівень нейротизму та схильність до інтроверсії в умовах соціальної невизначеності сприяє формуванню схильності інтерпретувати нейтральні аспекти соціальної взаємодії як загрозливі. Поведінкова інгібіція (гальмування), що проявлятиметься соціальною стриманістю та тривогою у соціальних ситуаціях, а також реалізація сором’язливості через негативну оцінку себе, сприятиме формуванню уникаючої поведінки чи відмови від соціальних взаємодій, закріплюючи дезадаптивні переконання щодо себе та життєвих ситуацій, що лежать в основі патогенезу соціального тривожного розладуItem Віртуальна експозиція як інструмент подолання страху перед публічними виступами та соціальною взаємодією серед студентів(2020) Аврамчук, Олександр; Avramchuk, Olexandr; Avramchuk, OleksandrУ статті представлено огляд досліджень присвячених соціальній тривожності й страху перед публічними виступами серед студентської молоді, та основну увагу приділено можливості застосування методів психологічної допомоги за допомогою віртуальної реальності. Здійснено аналіз емпіричних досліджень, які вказують на клінічну ефективність методів психологічного впливу базованих на когнітивно-поведінковому напрямку, зокрема техніки експозиції, на зменшення тривоги перед публічними виступами з застосуванням умов віртуального середовища. Розглянуті у статті матеріали вказують на досягнення психоемоційної стабільності та зменшення рівня соціальної тривожності під час віртуальної експозиції. Результати апробацій застосування техніки віртуальної експозиції серед студентської молоді засвідчують зниження проявів тривоги, редукцію негативних автоматичних думок й переконань щодо власної самооцінки, що сприяє відновленню психосоціального функціонування. Перспектива подальших досліджень застосування віртуальної реальності для опрацювання негативного досвіду публічних виступів та соціальної взаємодії, може стати альтернативою інтервенціям, базованим на когнітивно-поведінковій терапії, для роботи з соціальною фобією та може бути інтегрована у психокорекційні програми самодопомоги студентам.Item Огляд психологічної допомоги при ускладненому горюванні базованої на когнітивно-поведінковій терапії(2019) Аврамчук, Олександр; Avramchuk, Olexandr; Avramchuk, OleksandrУ статті приділено увагу питанням ускладненого горювання, а саме методам психологічного та психотерапевтичного впливу. Огляд даної проблематики акцентовано на протоколах психологічної допомоги людям, які зазнали важкої втрати, що базовані на когнітивно-поведінковій терапії. Актуальність обраної теми обґрунтовується тим, що у певного відсотку людей (за рядом досліджень може сягати до 10-15%), які втратили близьку людину, спостерігається розвиток стану ускладненого горювання. Цей процес супроводжується складною сукупністю змін, які залучають процеси мислення, емоцій та поведінки, що відображають непродуктивне опанування травматичного досвіду втрати. Автор статті вказує, що складність адаптації та відновлення після втрати полягає в тому, що цей процес вимагає від людини та її оточення залучення ресурсів на подолання як актуальних життєвих викликів, так і інтеграцію попереднього життєвого досвіду. На основі вивчення сучасних наукових джерел встановлено, що основні проблеми пов’язані з ускладненим горюванням полягають у прогресуючій психосоціальній дезадаптації, маніфестації коморбідних психопатологічних станів у помірних й тяжких проявах та зростання ризику суїцидальної поведінки. Тому питання розробки і надання відповідної, ефективної та базованої на емпіричних доказах психологічної допомоги є важливим напрямком наукової та практичної діяльності фахівців сфери психічного здоров’я. Автором зазначається, що когнітивно-поведінкова модель ускладненого горювання вказує на три основні процеси, що заважають людині на шляху її відновлення: неуспішна інтегрованість втрати як життєвого факту у автобіографічну пам'ять; надмірно узагальнені негативні переконання і катастрофічна інтерпретація симптомів горювання та ролі власної особистості у цьому процесі; уникнення тривожних спогадів про втрату близької людини з поступовим уникненням соціальної, професійної та розважальної активності пов’язаної з нею. З цією метою автором статті запропоновано огляд протоколів (керівництв) психологічної та психотерапевтичної допомоги базованих на моделі когнітивно-поведінкого напрямку. Розглянуті керівництва емпірично засвідчили зменшення клінічних симптомів ускладненого горювання й інших коморбідних станів (рівень депресії, тривоги, симптомів румінації й уникнення, вживання психоактивних речовин) та покращення психосоціальної адаптації до нових умов життя. Запропонований у статті огляд та погляди на феномен ускладненого горювання може бути цікавим для практикуючих фахівців сфери психічного здоров’я, а також може бути використаний для розробки мультидисциплінарних керівництв чи методичних рекомендацій по роботі з людьми, які зазнали важкої втрати та тривало горюють.Item Клініко-психологічні аспекти переживання втрати та діагностики ускладненого горювання(2019) Аврамчук, Олександр; Avramchuk, OlexandrУ статті здійснено системний аналіз літератури щодо процесу переживання втрати й ускладненого горювання. Підкреслено, що оптимальна траєкторія відновлення після смерті значимої людини полягає в успішному вирішенні нелінійних «завдань», які ставить втрата перед людиною, й проходить із несуттєвими функціональними порушеннями та залученням ефективних копінг-стратегій і активностей, що дають змогу в здоровий спосіб проявляти емоції, згадувати померлого й долати поточні життєві проблеми. Узагальнено інформацію про клініко-психологічні особливості та діагностичні прояви ускладненого горювання й установлено, що стрижнем процесу ускладненого горювання є сукупність симптомів інтенсивного і стійкого сепараційного дистресу, який не призводить до опрацювання досвіду втрати, а замінюється стереотипними, повторюваними стратегіями мислення та поведінки, що посилюють психосоціальні порушення. Виокремлено діагностичні критерії, які є ключовими в розділенні нормального та патологічного (ускладненого) горювання, охоплюючи інтенсивність, тривалість і комплексність симптомів. Підкреслено актуальність і складність проведення диференційної діагностики ускладненого горювання поміж інших проблем психічного здоров’я, пов’язаних із пережитою втратою. Зазначено, що через спільність клінічної картини з великим депресивним розладом і посттравматичним стресовим розладом, люди з ускладненою реакці- єю на втрату залишаються недостатньо діагностованими або хибно діагностованими, що призводить до призначення типового лікування, яке, частково зменшуючи коморбідні симптоми, не впливає на проблеми, пов’язані з ускладненим горюванням. Узагальнено відмінності між процесом ускладненого горювання, великим депресивним розладом і посттравматичним стресовим розладом, які можуть бути корисними для проведення диференційної діагностики фахівцями сфери психічного здоров’я. Автор дійшов висновку, що існує необхідність розробки навчальнотренінгових програм, спрямованих на розширення фахових знань і компетентностей щодо діагностики й диференційної діагностики ускладненого горювання й адаптації скринінгових методик оцінки ускладненого горювання в Україні.Item Особливості схильності до розладів харчової поведінки серед підлітків, які дотримуються дієти поза призначенням лікаря(2019) Аврамчук, Олександр; Круц, ОксанаУ статті розглянуто вплив дієти, яку використовують підлітки поза медичними показаннями, як засіб контролю за власною вагою, емоційним станом і для підтримання самооцінки. Здійснено аналіз досліджень за останні 10 років, проаналізовано й описано психосоціальні чинники схильності до формування розладів харчової поведінки серед підлітків. Із метою розв’язання поставлених завдань було сформовано вибірку досліджуваних: підлітки віком 12–14 років, які навчаються у школах м. Тернополя та м. Львова. На початку дослідження було отримано 347 анкет, до експериментальної групи увійшло 88. Обраним учасникам було запропоновано діагностичні матеріали, зокрема методику Eating Disorders Impairment Questionnaire – 3 та скринінгову шкалу на виявлення тривоги і депресії Hospital Anxiety and Depression Scale. За результатами роботи описано особливості схильності до розладів харчової поведінки серед підлітків, які дотримувалися дієти поза призначеннями лікаря. Отримані дані розкривають 5 аспектів схильності, ключовими серед яких є незадоволеність власним тілом і низька самооцінка. Установлено, що низька самооцінка загострює фіксацію на проблемних ділянках тіла, посилюючи прагнення до стрункості, а непродуктивне використання жорстких дієт чи обмежень кількості їжі дає відчуття контролю над емоціями та думками. Водночас указано, що тривога, яку відчувають щодо цього, впливає на схильність до міжособистісного відчуження. Зауважено, що депресивний стан і неконтрольоване переїдання можуть бути самостійними тригерами для дистресу компонентів ядра схильності, а модифікуючими чинниками, що підтримують розвиток порушень харчової поведінки, є страх дозрівання та перфекціонізм. Описані у статті матеріали дають підстави розглядати отримані результати як скринінгову модель схильності до розладів харчової поведінки, а на їх основі можуть бути запропоновані заходи, які доцільно використовувати для психоедукаційної роботи з підлітками
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »