Історія читання та ідеї Просвітництва у василіянських монастирях Львівської єпархії другої половини XVIII ст.

Abstract

Статтю присвячено проблемі розповсюдження просвітницьких ідей у василіянських монастирях Львівської єпархії другої половини XVIII ст. На підставі інвентарних описів із львівських архівів з’ясовано репертуар книг із просвітницькими мотивами, які зазвичай циркулювали в найбільших монастирських бібліотеках Львівського владицтва. Таке дослідження здійснено в контексті вивчення релігійної історії, зокрема у порівнянні з католицьким Просвітництвом у Європі, яке раціоналізувало та поглибило тридентські реформи.

Тобто католицизм для захисту основних християнських догм реінтерпретував їх «новою» мовою, зрозумілішою для свого часу. Не підлягає сумніву, що вивчення книжкових колекцій надається для такого аналізу, адже книжки – це джерело поширення певних уявлень і переконань. Встановлено, що до кінця 1770-х рр. у василіянських монастирських книгозбірнях Львівської єпархії, хоч і вкрай рідко, проте все ж трапляються видання, які можна віднести до категорії творів епохи Просвітництва. Зокрема, такий аналіз здійснено на прикладі одних із найбільших тогочасних книжкових зібрань василіян Львівської єпархії – Підгорецької та Львівської Святоонуфріївської. У Підгірцях наприкінці 1760-х – на початку 1770-х рр. зберігалася окрема читацька колекція мовою міжкультурного обміну епохи Просвітництва – французькою. Наприклад, твір «Пригоди Телемака» («Les Aventures de Télémaque», 1699) архиєпископа Франсуа Фенелона або «Школа світу, чи повчання батька до сина» («L’École du monde, ou Instruction d’un père à un fils») французького драматурга й «журналіста» Есташа Лє Нобля. Натомість у львівському Святоонуфріївському осередку 1778 р. привертає увагу збірка філософських текстів, які, найшвидше, наприкінці 1770-х рр. використовувалися під час чернечих студій – твори Христіана Вольфа, Фрідріха Христіана Баумайстера, Ґеорга Ігнаца фон Мецбурґа та ін. Зовнішній аналіз видань із просвітницькими мотивами в монастирських книгозбірнях Львівської єпархії показує, що такої лектури до кінця 1770-х рр. було небагато, навіть якщо врахувати, що тут представлено невелику вибірку. Не вдалося виявити творів Вольтера, Дідро, Монтеск’є чи інших класичних авторів епохи. Проте з іншого боку, здобуті результати щонайменше засвідчують, що студії книжкової культури в монастирях можна проводити й під кутом зору поширення ідей Просвітництва.