Abstract:
Духовна пісня є важливим елементом культурних, релігійних практик в чернечих осередках ранньомодерного часу. Вплив західних ідей, католицьких практик в руському (українському) релігійному середовищі XVII–XVIII ст. особливо відчутний у василіянських чернечих осередках – в літургійних обрядах (богослужбових і позабогослужбових), книжковій культурі, мистецтві тощо. Власне духовні пісні, які побутували у василіянських монастирях (особливо ті, які були створені ченцями-василіянами), були проявом таких змін. Відповідно, вивчення пісенної традиції дозволяє реконструювати окремі аспекти духовності східного чернецтва на теренах Речі Посполитої. З іншого боку, церковні пісні (богослужбові чи паралітургійні) є однією з форм проповідництва і місіонерства. Як зазначав протестантський теолог XVI ст. Йоган Бренц, віра залежить від проповіді, а форм проповіді є три: виголошення з амвону, читання книг, спів духовних пісень1. Отже, дослідження пісенних творів важливе і в контексті поширення Слова Божого, катехизації. Аналіз змісту цих творів також проливає світло на конфесійну ідентичність їх авторів.
